Откровения закарпатского воздуха

Мы всегда стремимся к искуственно-тёплому воздуху батарей, а на самом деле холодный, до дрожи пронимающий воздух зимы куда чище… И потому каждый раз садясь в машину и заводя мотор в сторону Закарпатья, мне так хочется улыбаться. И радоваться. Здесь хрустально-легко и есть магическая острота жизни, от которой отвыкли большие города. Здесь примитивно просто решаются глобальные ежедневные вопросы. Здесь чувствуешь, что не можешь притворяться и не быть собой. Просто искренне и по-настоящему воспринимаешь мир. Впитываешь его. И потому только здесь могут родиться настоящие чувства, которые не умирают через расстояние и время.

С каждым глотком кофе в Меделине чувствуешь, будто мир замирает и позволяет тебе посмотреть на себя со стороны. И когда выпито не две и не три чашки, начинаешь видеть и понимать себя и то, куда стремишься. Словно бы размеренная прогулка по набережной реки Уж от памятника художнику до моста позволяет нам пройтись по собственным мечтам и планам. Мы меняемся здесь. Как будто эти горы берут и превращают нас в других людей, более понимающих и целостных. Если будете искать себя, перед Вами один путь – в Закарпатье. И особенно если поиск себя затянулся и не хватает улиц, пустых от людей – Капитульная ночью. Замечательна, божественна.

Потому остановитесь в Примавере. Душа, добро и забота гарантированы. Сама по себе гостиница – как продолжение истории самого Ужгорода. И самое главное, что все эмоции, которые дарит Вам пребывания в Закарпатье, расплываются в медленной улыбке на летней терассе виллы “Примавера”. Не зря название отеля – это весна, это старт чего-то нового, это возвращение к жизни после зимы. “Примаверу” любит солнце, и теплота персонала откликается радостными бликами в Вашей душе.

На самой высокой точке города напротив Ужгородского замка можно наблюдать за размеренной ужгородской жизнью. Из окна номера видно и сам замок, и центр города. Будучи в Ужгороде, “Примавера” становится Вам вторым домом, куда так хочется возвращаться снова и снова.

Спасибо Мирославе Роман за очень, очень и очень тёплый приём! 🙂

Amazing hotel in Uzhgorod – Villa Primavera

Пошта на Друкарській​

Новий заклад від холдингу емоцій !ФЕСТ, який знаходиться неподалік Площі Ринок на вулиці, як всі вже зрозуміли, Друкарській 3.
Щодо інтер’єру: у закладі два зали, перший – невеличкий, у ньому діє самообслуговування, і поки очікуєш на замовлення можна власноруч зробити листівку й відправити її адресату. Другий зал значно більший, з великими столами та зручними кріслами. Розглядати листівки тут можна годинами, адже стіни завішані ними до самої стелі. Запевняю, саме тут зібрана найбільша колекція львівських листівок.
Кухня розташована за склом, тому кожний може спостерігати за приготуванням пирогів, які у закладі є основною стравою. Пироги від солених до солодких прийдуться до смаку найвибагливішому. Особисто б радила замовити пироговий набір. Ще однією «фішкою» закладу є величезний вибір домашніх лікерів: смородина, полуниця, малина, чорниця, груша, ківі. Загалом їх тут 20 видів.
Ціни помірні, пиріг з персиком та ківі і чай обійдеться Вам у 50 грн. Атмосфера у закладі доволі приємна.

Freshly squeezed…Milk Bar Kiev

Консультанту важно понимать, что место, о котором он пишет, отвечает содержимому в реальной жизни. И когда создаешь очень позитивный пост в блоге, важно понимать, что не переборщил, не “перебрал” с комплиментами.
Именно поэтому я решила наведаться в Milk Bar второй раз: а вдруг позитив “смажется”? Увы…и к счастью, нет. Milk Bar, несмотря на огромное количество людей в оба моих посещения, оказался уникальным заведением. Сейчас расскажу, почему.
Во-первых, позиционирование найдено в той точке, где ещё пока что ничего нет: владельцы увидели пустую нишу в тесном пространстве киевского ресторанного рынка. Ниша оказалась местом, которому многие заскучавшие киевляне очень обрадовались.
Во-вторых, был найден баланс интерьера и меню. И то, и другое не повторяет и дополняет друга. А это на ресторанном рынке большая редкость.
И наконец заведение, работающее при постоянно полной загрузке в нормальном режиме при отличном обслуживании – просто уникальное “ископаемое” на рынке. Всё четко и слаженно.
Снимаю шляпу. Люблю Milk Bar.

P.S. Особенно приятно встретить официантку, которую тренировала ещё в Ужгороде. На “её” месте. Удачи!;)

Mons Pius

Почула про день кримськотатарської кухні у кнайпі Mons Pius і відразу
вирішила забронювати столик. Хоча мені й не вдалось скуштувати
кримськотатарський плов, вечір залишив лише гарні враження.

В Mons Pius якась своєрідна, душевна атмосфера. Шумне місто, метушня на
вулицях, гамір – все це залишається десь далеко. А Ви маєте можливість
насолодитесь смачними стравами та залишитись наодинці з думками.

Цьому сприяє ще й уважний та турботливий персонал, який обов’язково допоможе
з вибором страв та розповість про новинки меню. Основною позицією в меню
звичайно ж виступає м’ясо! Різновид стейків запаморочує голову 🙂

Заклад чітко притримується встановленої концепції. Щосезону з’являються
новинки меню, що користуються шаленим попитом серед відвідувачів.

Особливо затишно тут у літньому дворику, думки переносяться у середньовіччя.

Матеріал підготувала Ірина Полежак, PR-аналітик.

Ресторан “Чехов” (Харків): наша пісня гарна й нова, починаймо її знову…

… Тобто, черговий пост про сервіс і його складові, цього разу – в харківському ресторані “Чехов”.
Почну здалека. Заклад належить до престижної готельно-ресторанної сім’ї і є одним з небюджетних її представників. Тож, проглядаючи перед планованою поїздкою меню на сайті, я уявляла собі бездоганні страви, подані досконало вишколеними офіціантами в вишуканому інтер’єрі. Проте, все виявилося не так просто.
Для візиту в “Чехов” ми обрали суботній полудень. Завдяки мапі, одержаній в іншому закладі мережі, знайшли ресторан без жодних проблем. Чимось він нагадав наш львівський “Шекспір”: дворик, двохповерхова будівля-“родовий маєток”… Надихнувшись, прямуємо до входу,- і виявляємо, що той перегороджений брудним авто постачальника, що якраз привіз якесь замовлення. Здавалося би, який стосунок має постачальник до ресторану? Більш ніж опосередкований. Але диявол, як завжди, в деталях, і враження підпсоване уже на старті.
Заходимо, залишаємо речі в гардеробі, прямуємо з офіціантом до столика… Мимохідь запитую про походження назви. Відповідь вбиває на місці: ” Чехов? Ну, потому что усадьба”. Коментарів немає. Навіщо, питається, маркетологи напружуються, створюючи креативні концепції і “легенди”, коли все зводиться до такої от комунікації?.. Риторичне запитання.
Робимо замовлення, сумніваємося у виборі, змінюємо замовлення… Міміка офіціанта свідчить про його знудження роботою і роздратування персонально на нас. Ловлю себе на думці, що чуюся винною, так, наче не замовляю собі обід, а чи то випрошую, чи то відбираю щось у бідолахи… За хвилю порівнюю враження з чоловіковими,- вони аналогічні, а отже, мені не “ввижається”.
Черпаком “меду” можу сміливо назвати кухню. Смачно. Дуже смачно. Щоправда, не зрозуміло, навіщо в меню класичного ресторану з концепцією дворянського “родового гнізда” – японські страви, але це до сервісу стосунку не має.
Обслуговування ж ішло своїм власним, відмінним від стандартів елітного закладу, чином. Гості іще їдять салат? А ми всеодно принесемо суп і залишимо його остигати на столі! Просять легкий слабосолодкий десерт? Переконаємо обрати приторний яблучний пиріг з кремом на слоєному тісті – так-так, “легким” він був приблизно настільки ж, наскільки “пісним” є “пісний майонез”… Сумніваюся, щоправда, що офіціант робив нам “назло”, радше, був настільки зайнятий собою, що нас, гостей, не слухав і не чув.
Ремаркою наголошу те, про що схильні забувати, женучись за стандартами якості: сервіс базується на розумінні того, що гостю повинно бути смачно і затишно. Стандарти ж – це спосіб реалізації цієї мети.
В “Чехові” офіціанти явно підковані в плані стандартів: ми бачили, наскільки добре і оперативно (принаймні, так виглядало зі сторони) здійснювалося обслуговування столика, гостей за яким було більше, а замовлені страви – дорожчі. Сумно, що персонал допускає можливість вирішувати, кого обслуговувати, а до кого підійти “між іншим”.
Наостанок: інтер’єр, кухня, концепт – все варте уваги і похвали. Хочеться вірити, що в офіціантах вдасться-таки чи то виховати, чи то пробудити ту щиру гостинність, яка “рятує” навіть заклади з відсутністю стандартів як таких.
Про інші заклади мережі, що вразили мене, але тепер уже позитивно,- читайте незабаром.

Щойно з Харкова,
Ірина Гапанович, консультант з маркетингу, PR & events.

Любовь – морковь

Ззовні майже непримітне, зате усередині неймовірно затишне кафе. Опинившись тут вперше, в очі відразу потрапляють яскраві стільці та вазони зрізноманітними травами та прянощями, які використовують для страв та напоїв.
У закладі два зали: основний та літня тераса.
Кафе починає працювати з 9 ранку, пропонуючи відвідувачам меню сніданків. Навибір Вам запропонують сирники, вівсянку, домашню гранолу з йогуртом, яєчню з овочами та сиром, омлет з куркою та помідорами, з напоїв – чай або каву. В обідній час пропонують бізнес ланчі за ціною 48 грн., в які входять три страви та напій. Фірмовою стравою закладу є бельгійські гофри, солені та солодкі, з лососем та руколлою, куркою та грибами, шпинатом та кедровими горішками, з медом та горіхами, яблуками та морозивом, йогуртом та ягодами.
Ціни варіюються від 18 до 42 грн. Також відвідувачам пропонують зробити свій власний салат на овочевій основі, додавши різноманітні соуси, сири та м’ясну гастрономію.
По вечорах тут частенько проводять концерти та майстер класи. Атмосфера тут дуже дружня, офіціанти надзвичайно привітні та уважні, залюбки допоможуть з вибором страви та розкажуть про новинки меню. ” Любовь – морковь” знаходиться за адресою Верхій Вал, 16 В, Київ. При можливості обов’язково завітайте!

Відгук підготувала Ірина Полежак, PR-аналітик

Шматок віденської радості, або історія про те, як перетворити негативний досвід у позитивний

Багато тренінгів ресторанної справи базуються саме на прикладах з життя. Те, яким чином лінійний персонал вирішує проблеми з гостями – це і є секрет успішності багатьох готелів та ресторанів у всьому світі. Але важливо не те, що нам тисячі разів повторюють з теоретичних книжок, а важливий саме той досвід, яким обмінюється персонал, щоб краще бачити, розуміти клієнта. Цьому неможливо навчитись. Єдиний спосіб – набувати досвіду з щоденних ситуацій, про які нам розповідають інші колеги.

Таким досвідом хочу поділитись сьогодні. Мене часто питаються офіціанти на тренінгах, як можна задовільнити клієнта, якщо він вже розлючений через якусь дрібничку. І хоча багато хто стверджує, що це неможливо, я кажу “ні”. В житті можливо все. Головне знайти ключ від потрібних дверей.

Хоча у Львові багато кав’ярень, поява нової завжди викликає інтерес львів’ян та гостей міста. “Віденський дім” не є виключенням. Після відвідання закладу в перший та другий раз враження трошки змазане: кава смачна, труднощі з плануванням інвентаря, привітний персонал, який, однак, не може вирішити ці прості, здавалося б, проблеми…

Але не перший і не другий раз надихнув мене написати про цей Coffee Shop. Сьогодні, зайшовши у заповнений людьми заклад (львів’яни мають звичку багато пити кави, коли йде дощ), ми сіли в куточку та добрих десять хвилин чекали, поки в нас приймуть замовлення. Поставили собі “таймер”: ще 5 хвилин та йдемо демонстративно із закладу. Офіціант бігала мимо нас, не звертаючи уваги на наші сумні погляди. Нарешті, на 11-ій хвилині до нас підійшла інша дівчинка та, почувши російську мову, одразу перешла на неї без вагань. Перша фраза, яку ми промовили, була, звичайно ж, критика на адресу нашого очікування. На що ми почули російською “вибачте” та швидко прийняте замовлення. Каву принесли за чотири хвилини (!). Більше того, офіціант з посмішкою сказала, що до кави в якості “підсолодити” наші враження нам надали ще два шматочки тістечка безкоштовно. Враження змінились в момент. Щирість та позитив, які випромінювала офіціант, не могли залишити нікого байдужим. Навіть нас, змерзлих та трошечки негативно налаштованих.

Незважаючи на першу невдачу, нам було приємно, і ми залишили чайові. Дівчина, підійшовли до столу, від них відмовилась, пояснивши, що вона їх не заслужила. На що ми лишили вдвічі більше та пішли. Вражені приємно. Обов’язково повернемось ще раз на каву. З тістечком. 🙂

…це лише одна з мільйонів історій, якою хотілось поділитись з вами в цей сумний для всіх нас день. Зрештою, наша нація сильна, і може перетворити будь-яку негативну реакцію в позитив. Це важливо. Давайте думати про краще “завтра” та вірити, незважаючи ні на що. Я ВІРЮ.

Ваша,

Людмила Петрук

P.S. Зло вбиває само себе, а добро примножується.

Кафе “Кондитер” на Дудаєва: просто торти. Просто кава.

Якщо, читачу, Твоє дитинство минуло у Львові, то я напевне зможу вгадати, куди дорослі водили Тебе на солодке за хорошу поведінку і просто так. Спробуймо?
Кафе-морозиво “Сніжинка” на Проспекті Шевченка, кафе-морозиво “Пінгвін” на проспекті Свободи і кафе “Кондитер” на Дудаєва,- і я готова побитися об заклад, що вгадала принаймні 2 з 3х.
Як не дивно, останні два заклади функціонують і досі. “Пінгвін”, щоправда, уже мало чим нагадує дитяче кафе-морозиво, а от “Торти-кава” (серед львів’ян просто “Тортики”) досі не пустує. В чому таємниця?
… Коли від втоми падаєш з ніг, стає не до пафосу. “Критичні” потреби – щоб було тепло, сухо, тихо, а на тарілці лежало щось солодке для термінового відновлення сил,- ведуть в перше-ліпше найбільш відповідне місце. Так я і опинилася сьогодні в “Тортиках”, тож заразом “звітую” про стан речей.
Перший поверх – темний і пошарпаний, тому впевнено піднімаюся нагору. На другому світліше і якось приємніше, тому, зробивши замовлення,- торт Захер і чорна кава,- присідаю біля вікна. Вікна, до речі, чисті, столики витерті. Чула, що хтось колись “зустрічав” тут (не до столу) таргана, – але мені вони ніколи не траплялися, хіба що в іпостасі двох вусатих надмірно галасливих консерваторських викладачів, що діяли на нерви всьому залу. Але я відволіклася.
За замовленням мусимо сходити самі – тут це в порядку речей. Приношу, фотографую, відрізаю шматочок торта… Мммм,- ідеальний, як на мій смак, Захер: дуже-дуже шоколадний з кисленьким джемом. Кава теж добра – гірка, ароматна… От би подати це в красивому посуді, та поставити на гарний столик…
Втім, наднизькі ціни не передбачають шику. За 126 г тортика і чашку американо я заплатила 15 грн і – увага – 20 коп. Розраховуючись, пригадала собі брюховицьку “Чебуречну” і прийшла до висновку, що це заклади одного порядку.
Відновивши вуглеводний баланс і трохи прийшовши до тями, роззираюся. Окрім уже згадуваних галасливих консерваторців, помічаю два столики студентства, чоловіків за явно діловою розмовою і ще одну, таку ж “усамітнену”, як я, пані. Не густо,- але кількість зайнятих столиків за годину практично не мінялася,- хтось йшов, хтось приходив.
Чому “Тортики” досі витримують конкуренцію, в якій “гинуть” значно потужніші (фінансово, організаційно, маркетингово) проекти? Як на мене, завдяки тому, що заклад зайняв свою і тільки свою нішу, я якої його посуне хіба що примусове закриття. “Працюють” і дитячі спогади, і розташування в центральній частині міста, і всім відома цінова політика. І те, що торти тут не гірші, ніж у деяких (не буду “показувати пальцями”) значно дорожчих закладах.
Вердикт? Мабуть, вперше залишу відгук без вердикту. Звісно, моя потреба в естетиці навіть близько не була задоволена. Водночас, я зігрілася, відпочила і відновила сили… За смішні гроші. До того ж, я виросла у Львові, і саме сюди мене водили на солодке.
Неможливо оцінити такі заклади – вони поза часом, наче в іншій реальності. Їх або любиш, або ні.
Я, радше, люблю.

Матеріал підготувала Ірина Гапанович, консультант з маркетингу, pr та еvents

“Атлас” на Площі Ринок: коли реальність перевершує релізи

Страшенно люблю відновлені історичні місця,- тому, почувши про плани на реставрацію Тієї-Самої-Ресторації “Атлас” на Площі Ринок, 45, з нетерпінням потирала ручки. Як гучно заявляв реліз, “в інтер’єрі старалися максимально зберегти усі моменти і згадки в історії: є мистецька, біла, сіра, зелена, бучкова зали. Також приміщення розвішане карикатурами депутатів Галицького сейму 30-х років”, що були свого часу створені тут-таки художником Казимииром Сіхульским.
І ось – “Атлас” відчинено. І перше, що робить керівництво,- проводить акцію, на яку, знаючи львівську ментальність, зважитися непросто. Заклад пригощає кавою. Всіх. Без жодних умов на зразок “замов повноцінний обід, а каву, так уже і бути, отримаєш за рахунок закладу” чи такого популярного сьогодні like&share на facebook.
В певні дні, у ранкові години, кожен бажаючий міг прийти сюди на каву. “Ого”,- подумала я. – “А у команди закладу таки є бачення”.
Я не помилилася з припущеннями, як не помилився і “Атлас”: заклад одразу вподобала інтелегентна публіка, не схильна до зловживань,- а приємна дрібничка у вигляді філіжанки доброї кави, зробила своє діло на шляху до клієнтської лояльності.
Підбурювана цікавістю, я вирушила в “Атлас” одного холодного зимового дня. Радувати моє “маркетинг-орієнтоване” серце заклад почав ще зі входу: кревативна дерев’яна скульптура-коник при вході (нове місце “до знимки” кожного першого туриста), дотримана-таки історична стилістика (не кожному, мабуть, сподобається,- але я розтанула), офіціанти, підібрані мало чи не за зростом (симпатичні, як на підбір, і дуже, дуже старанні в роботі), добре організоване і гарно оформлене меню… “Останньою краплею” стало моє замовлення. Ні, я і без “Атласу” знала про магічні смаки автентичної галицької випічки, але мммм,- як приємно зайвий раз про це згадати.
А ще приємніше, що ціни, хоч і не найнижчі в околиці, абсолютно адекватні і відповідають рівню місця.
Словом, єдність місця, часу і дії, -золоте правило драматургії,- справдила себе і тут. Чудова локація, потреба в історичності і відмінна, чітко дотримувана концепція,- формула успіху “Атласу”. Браво і мій найвищий на сьогодні бал.

Пост підготувала Ірина Гаранович, консультант з маркетингу, PR та events

Гарний настрій A la minute

Відомі на всю Україну ресторани АЗС «ОККО» за короткий час зайняли нішу сегменту нижче середнього та швидко «закрили» проблему з харчуваням в дорозі. Однак, є один ресторан A la minute, який розташований далеко від трас та заправок – це ресторан у Львові поряд з офісом «ОККО» на вулиці Героїв УПА.
Місце достатньо специфічне, але з огляду на те, що в даному районі багато офісних центрів та мало місць для швидкого харчування, потрібне саме в цьому районі. В робочі години ресторан завжди заповнений людьми. Цікаво, що пропозиція меню, яка, здавалося б, досить проста та навіть чимось примітивна, цілком відповідає потребам цільового ринку. Видно, що розробники концепції ресторану добре розуміють ринок.
Незважаючи на специфіку швидкого та досить дешевого харчування в ресторані відувається робота з персоналом в плані стандартів. Прискипливе око завжди побачить стандарти «ОККО», що впроваджуються на кожному кроці.
Однак, найцікавіше відкриття чекає на відвідувачів ресторану сьогодні: A la minute потроху виходить із своєї концепцї «швидкості» харчування та піднімає стандарти обслуговування до більш дорожчого середнього цінового сегменту. Вдале рішення, оскільки з огляду на цільовий ринок, платоспроможність попиту зростала протягом останніх років.
На сьогодні в ресторані A la minute дбайливі дівчата будуть старатись все зробити трішечки краще, ніж раніше. Чисто психологічно рухи такого роду – вище, краще – завжди схиляють просто клієнтів ставати лояльними клієнтами.
Єдине зауваження – подача вина теплим. Хоча зазіхати на високий клас у подачі вин –це не те, над чим A la minute потрібно працювати з огляду на ринковий попит. На сьогодні заклад збалансований, у чому і хочеться привітати власників.